об'єднати сили

1. n

1) спортивна команда

2) бригада, артіль (робітників)

3) група

4) військ. екіпаж; команда

5) запряжка, запряг

6) амер., розм. виїзд

7) низка (качок тощо)

8) розм. виводок; опорос

2. v

1) (тж team up) об'єднуватися у бригаду (команду)

2) розм. давати роботу бригаді (артілі)

3) запрягати

4) бути погоничем (візником)

5) перевозити на конях (собаках тощо)

* * *

1) ( спортивн команда)

2) командне місце в змаганні

3) бригада; артіль ( робітників)

4) вiйcьк. команда; екіпаж

5) упряжка, запрягання

6) дiaл. низка, ланцюжок (журавлів, утік)

7) "ціла артіль"; = що твій артіль ( про дуже здатну або енергійну людину)

8) дiaл. виводок (поросяти, каченяти)

9) юp.; icт. юрисдикція поміщика над його кріпаками

1) об'єднатися; працювати спільно, об'єднувати сили (- up)

2) запрягати в упряжку

3) перевозити на конях, собаках

1) об'єднати сили; зговоритися, змовитися

2) накидатися усіма разом

1. n

1) зв'язок; з'єднання, сполучення

2) точка (лінія, площина) з'єднання; паз

2. v

1) з'єднуватися; об'єднуватися

2) зв'язувати; поєднувати

3) зливатися, сполучатися

4) межувати

5) приєднуватися; входити в компанію

6) повернутися; знову зайняти своє місце

7) тех. нарощувати; збивати

8) буд. прив'язувати

* * *

1) зв'язок, з'єднання

2) точка, лінія, площина з'єднання; паз; шов

1) з'єднувати; зв'язувати

2) з'єднуватися, зливатися

3) граничити, межувати, сусідити

4) (тж. in) приєднуватися

5) вступити в члени ( партії); увійти до складу (команди е т. п.)

6) повернутися; знову зайняти своє місце

7) тex. нарощувати; споювати

8) бyд. перев'язувати ( цегельну кладку)

9) вступити на військову службу, в армію

1) об'єднати сили; зговоритися, змовитися

2) накидатися усіма разом

Гассенді, П'єр (1592, Шамтерсьє, Прованс - 1655) - франц. філософ, математик. Проф. філософії Енського ун-ту (1617), од 1645 р. проф. математики Королівського колежу у Парижі. Тривалий час був каноником кафедрального собору. В історію філософії увійшов насамперед завдяки своїм п'яти настановам для спростування "метафізичних роздумів" Декарта. Заперечуючи аристотелізм і картезіанство, прагнув поєднати атомістику Епікура з християнською вірою В. важав, що атоми, з одного боку, є самостійними осередками сили, а з другого - підлягають дії механічних причин. У впорядкованості різноманітних комбінацій атомів вбачав доказ існування Бога Н. амагався поєднати думку Епікура про спокій як мету життя та християнську ідею про досягнення цього спокою у потойбічному світі. В гносеології захищав емпіризм і сенсуалізм, хоч і не відкидав важливості інтелектуальних зусиль в досягненні істини. Зрештою, схилявся до думки про доцільність рівноваги у процесі пізнання між розумом та відчуттями.

[br]

Осн. тв.: "Коментар про життя, звички й думки Епікура" (1649); "Антикартезіанські дослідження" (1649); "Система філософії" (1658).

ВЕДИЗМ - 1) Релігія стародавньої Індії доби Вед, в основі якої лежить міфологічна свідомість патріархального типу з визнанням культу багатьох богів (Агні, Адіті, Індра, Сур'я, Варуна, Сома та ін.), що уособлюють сили та явища природи (вогонь, земля, блискавка, небо, місяць) К. ласичний політеїзм В. доповнюється елементами монотеїстичної віри. Центральним моментом обрядовості В. є жертвоприношення богам із метою умилостивити, привернути їхню увагу, виявити вдячність, а зрештою, поєднати світ богів та світ людей, небо і землю. Головні положення В. склали основу багатьох релігійних і релігійно-філософських учень Індії. 2) Принцип східного світорозуміння, за яким визнається священність і авторитетність Вед як джерела абсолютної істини в осмисленні Всесвіту, місця в ньому людини, характеру і форми u стосунків із надприродними істотами.

ДАЛЕКОДІЇ та БЛИЗЬКОДІЇ (короткодії) КОНЦЕПЦІЇ - протилежні уявлення про характер взаємодії (взаємного впливу) тіл або часток, що веде до зміни стану їх руху. В науці історично першою усталилася концепція далекодії або уявлення про те, що взаємодія між тілами може здійснюватися безпосередньо, а сама передача відбувається миттєво. Наприклад, переміщення Землі повинно миттєво спричиняти зміну сили тяжіння, яка діє на Місяць. Після відкриття електромагнітного поля концепція далекодії втратила ґрунт. Теоретично і експериментально було доведено, що взаємодія передається через поле зі скінченною швидкістю, яка дорівнює швидкості поширення світла (електромагнітного поля) у вакуумі. Так виникла перша концепція близькодії (або короткодії), згідно з якою, будь-яка взаємодія передається за допомогою певного поля, неперервно розподіленого у просторі. Пізніше квантова теорія поля докорінно змінила цю концепцію, уточнивши, що будь-яке поле не є неперервним, а має дискретну (квантову) структуру. Взаємодію часток ця теорія пояснює як обмін між ними квантами відповідних полів. Так, електромагнітна взаємодія є обміном електрично заряджених часток фотонами, які є квантами електромагнітного поля. За сучасними уявленнями, всі взаємодії в природі передаються квантами гравітаційного, слабкого, електромагнітного та сильного полів. У теоріях Великого об'єднання, суперсиметрії та супергравітації робляться спроби об'єднати опис усіх типів взаємодій. Розвиток концепцій Д. та Б. принципово змінив картину світу, суттєво вплинув на розвиток теоретичного мислення та практику.

Ніцше, Фридрих Вільгельм (1844, Рекен, Пруссія - 1900) - нім. філософ. Закінчив Ляйпцизький ун-т; проф. класичної філології у Базельському ун-ті (1869 - 1879). Погіршення стану здоров'я спричинилося до того, що Н., залишивши посаду проф., переїхав до Італії і Швейцарії, де протягом 10 років жив самітником, займаючись творчою працею. Через різке загострення психічної хвороби у 1889 р. його було допроваджено до психіатричної лікарні, де він і помер. Ранні захоплення романтизмом приводять Н. до музики Вагнера та філософії Шопенгауера. В часи романтичних пошуків генія - як виразника трагічно-художнього творення культури - Н. виходить з Античності як вузла, яким пов'язана й сучасна культура. Геній уявляється йому "центром" входження у буття, здатним створювати естетично виправдані його феномени. В першій праці Н. "Народження трагедії" (1872) феномен античної культури постає у двоїстості аполлонівського та діонісійського начал. Аполлон очолює царину довершених образів: світла, розумності та краси, а Діоніс - несталих: хаосу, шаленства й руйнації Г. рецька культура постає як арена боротьби цих принципів, являючи історичну зміну епох. Кардинальна зміна аполлонівсько-діонісійського взаємовідношення в культурі відбувається завдяки переорієнтації принципу індивідуації з художньої інтуїції на морально-логічний дискурс. Означені філософські інтенції Н. знаходить у Сократа, називаючи його першим декадентом в західній історії С. воє головне завдання Н. вбачає у з'ясуванні причин переваги раціональних чинників життя над інстинктивними, здійснюючи філософський задум "переоцінки цінностей". Для розуму основу єдності світу являє собою Абсолют - як умова існування цінностей. Саме Бог перетворює цінності на вічні інстанції. Ідея "смерті Бога" звільняє людину з полону цієї хибної свідомості ("Весела наука", 1882). Історичний процес втрати влади надчуттєвого над сущим (християнство, мораль, філософська істина) Н. називає нігілізмом, підсумовуючи це ємкою фразою: "Бог помер". Під поняттям "Бог" розуміються всі номінації надчуттєвого: ідеали, норми, принципи, цілі, цінності тощо, за допомогою яких суще набуває сенсу. Воля людини побачити "знецінений" світ дає їй змогу поєднати прагнення власної та світової волі. Якщо історична форма декадансу, за Н., починається з Сократа, то Платон продовжив творення ідеї "істинного світу", за якою стоять "примари" добра, справедливості, краси, що вже не причетні до життя. "Істинний світ" християнства розкривається перед людиною тільки в результаті каяття, яке виражається в аскезі й провині за прояв людських життєвих імпульсів. Шлях трансформації "істинного світу" продовжує філософія Канта, де постулюється поняття "ноуменального світу", підтверджуючи належність морального імперативу. Моральний дискурс породжує нові форми утопізму (соціалізм, анархія), які поширюють ентропію власного безсилля, а за проголошенням ідеалів свободи ховається воля до заперечення життя. Ключовим поняттям рушійної сили в структуруванні цінностей моралі є Ressentiment (франц. злопам'ятство). Воно характеризує атмосферу ворожості, ненависті та почуття безсилля, що виникають внаслідок невідповідності між внутрішніми домаганнями і фактичним становищем людини в суспільстві. Згідно з Н., сучасна людина - це "перехід і загибель", тому образ "надлюдини" розглядається як символ довершеності культури та породження нових людських перспектив. "Надлюдина" - це представник нової аристократії духу, що протистоїть не злій людині, а ницій та кволій. Вона формується в результаті вдосконалення, розвитку й відбору сильної породи. Цей відбір відбувається на підставі здатності до самозречення та самотворення, сприйняття трагедійності буття у коловороті "вічного повернення" й бажання сягнути недозволеного. "Надлюдина" - результат культурно-духовного вдосконалення; біологічний тип, що перевершує сучасну людину з її інтелектуально-моральними якостями, які спричиняють появу песимізму й нігілізму. Мораль сама була зброєю проти самої себе, породивши самонедовіру й песимізм як реакцію на занепад життєвих інстинктів. Утворивши два способи світосприйняття (покірливе скніння в тенетах моралі та агресивне подолання негативних оцінок), песимізм переходить у фазу нігілізму. Нігілізм - це патологічний проміжний стан, який бачить цінність там, де їй не відповідає жодна реальність. За Н., сучасність просякнута неповними формами нігілізму - це декаданс без переосмислення цінностей; подолання цього стану вбачається в інтегральному принципі сущого - "волі до влади", що втілює постійне самоуповноваження природних сил до зростання усіх форм життя. Н. як філософ створив нову парадигму культурно-філософської орієнтації й заклав основи філософії життя.

[br]

Осн. тв.: "Народження трагедії з духу музики" (1872); "Людське, надто людське" (1878); "Весела наука" (1882); "По той бік добра і зла" (1886); "Генеалогія моралі" (1887); "Так казав Заратустра" (1883 - 1891); "Жадання влади: досвід переоцінки всіх цінностей" (1887); "Антихристиянин" (1888).